***

"Усі свої найголовніші твори я писав з однією метою - виправити духовний хребет нашого народу", - писав автор.
 
 Я довго роздумувала над словами Карпенко – Карого, що ж він хотів нам донести  та що виправити. Над довгими пошуками істини, я наткнулась на таке тлумачення, що духовний хребет людства це не інакше, як  покоління людини, так званий відбиток у житті кожної особи. Чому саме хребет? А тому,що наш рід тягнеться з самої давнини, роблячи все більший та міцніший хребет. Це добре, але виправити важче, поставити його в правильне положення не легко… Я гадаю, що наш духовний хребет не зламаний повністю, але великі викривлення  помітно. Кожен спитає: «чому, адже ми читаємо та знаємо наше минуле». А я відповім: «Цього мало,дуже мало» .Добре,що знаємо наше минуле, а чи усвідомлюємо ми всю міць нашої нації, всю істину нашого бойового духу, який загубився в тих часах, часах слави та відваги, чи розуміємо ми те,що читаємо, чи беремо ті скарби, які приготувала нам книга?.. Не думаю, що кожен цим може похвалитися, адже всі мають своє «Я» ,тільки без ім’я. Карпенко – Карий намагався виправити цю ситуацію, і зараз продовжує робити, адже його твори вічні. Духовність це не абищо, це  великий дар, який треба тримати міцно. У таких романах, як «Мартин Боруля», «Сава Чалий», «Сто тисяч» та «Хазяїн», простежується одна думка, хоча кожен із цих творів має свою сюжетну лінію, події та героїв. Але все зводиться до одного, що гонить ба за так званою «славою» та багатством не дасть бажаних результатів, не покаже тебе з гарної сторони та не скаже, що ти людина з великої літери. Не треба губити те, що в тебе є, і бігти за чимось кращим, а треба берегти те, що ти маєш і спробувати вдержати навколо себе. Родина, затишна хатка, друзі чи не є це щастям та багатством людства? Чи можемо ми відродити наш духовний хребет покаже час, а зараз читаймо книги,люди, і доведемо, що ми не пропали в безодні жадібності та егоїзмі.