сильн1 ж1нки по мотивах Любов та покарання 24. 11

1. Хто ж так сильно голосить у хатині,
Про нещасну долю  у її родині.
Хто ж та жінка у чорній хустині,
Що, як левиця, реве серед пустині.

2. Її серце обливається кров'ю
І що їй робити тепер із своєю любов'ю
Діти-квіти були у неї
А тепер довкола їх тюремнії двері.

3. Вона не йме віри у втрату ще одного сина,
Бо частинку серця кожній дитині віддала,
Материнська любов не має меж і перепон,
Вона навіть хотіла здатися ворогам у полон.

4. Все для сім'ї робила,
Бо у серці її надія жила,
По при ненависть до чужої сім'ї
Вона у дім свій впустила дві змі'ї

5. Донька з дому з удавом втекла,
І у домі його "любов" знайшла,
Але мати тепер її назад приймає,
Бо вже сина у труні вінчає...

6. Ой бабусю, як би ти знала,
Що ж "невістка" твоя взнала,
Підлий брат тої змії,
Сіє розбрат у синовій сім'ї.

7. А ти мамо, це не бачиш,
Але іншу у дім впускаєш,
Вона сина твого щиро кохає,
Бо сина від нього має...

8. Але ти не знаєш про онука,
І для тебе це невимовна мука,
Хоча і дитятко у неї було, хвореньке,
Вона залишила його сумненьке.

9. До бабусі прибігла швиденько,
Бо завмирало її серденько.
Бідна дівчина втривозі,
Коли опинилась на їх порозі.

10. Всі оплакують твого чоловіка,
А він навіть не прожив і пів-віка.
Ти вже не чуєш плачу і мольби,
Бо твої ноги тебе у коханого кімнату привели.

11. Ось на столику при світлі неба нічного,
Ти побачила іграшку твого малого,
Із очей мимоволі покотилися сльози болю і жалю,
І ти пригадала щасливу мить оту.

12. Де Ви у трьох, були щасливі разом,
І життя випромінювалося любовним алмазом.
Ці спогади тебе до долу опустили,
І твої очі сльози зронили...


Рецензии