Сонет 132 Сонети Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)

132

Кохаю твої очі за печаль,
За співчуття у час мого відчаю;
Коли від тебе милості не маю,
Вони мені дарують щирий жаль.

Ласкаве сонце в ранішній імлі
Не так яскраво красить щоки сходу,
І срібний місяць - світоч небозводу -
Не так оздобить інший бік землі, -

Як чорні очі твій чарівний лик.
Хай всю тебе огорне відповідність,
Щоб серцем ти мені являла милість,
Щоб ти була не крига, а квітник!

Тоді я присягну: красиве - чорне,
Як твої очі й серце благородне.


СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)


132

Твої очі я люблю, і вони, немов жаліючи мене,
Знаючи, що твоє серце катує мене зневагою,
Вбралися в чорне і немовби ставши коханими у жалобі,
Дивляться на мій біль з чарівним співчуттям.
І справді, ранкове небесне сонце
Не красить так сірі щоки сходу,
І так само та повна зірка, що супроводжує настання вечора,
Не робить і половини тієї честі неяскравому заходу,
Ніж ті два скорботні ока пасують твоєму обличчю.
О, нехай же тоді так само твоєму серцю личить
Оплакувати мене, оскільки оплакування прикрашає тебе
І вдягає подібним чином твою жалість.
Тоді я присягнуся, що сама краса є чорною,
І всі ті, кому не вистачає твого кольору обличчя, є огидними.


№ 132
Thine eyes I love, and they as pitying me,
Knowing thy heart torment me with disdain,
Have put on black, and loving mourners be,
Looking with pretty ruth upon my pain.
And truly not the morning sun of heaven
Better becomes the grey cheeks of the east,
Nor that full star that ushers in the even
Doth half that glory to the sober west
As those two mourning eyes become thy face:
O let it then as well beseem thy heart
To mourn for me since mourning doth thee grace,
And suit thy pity like in every part.
Then will I swear beauty herself is black,
And all they foul that thy complexion lack.