Дано відчути розпач сподівань,
І, розіп’явши їхню серцевину,
Що більше відтіняє сяйну днину,
Враз усвідомити – це морок розставань.
Так почуватися беззахисно в ту мить:
Все бачилось: жінки на світі білім
Неначе злилися в прозорі світлі тіні,
Мене покликали і кинули… болить…
Якось вона повз мене промайнула,
І виринала перед очі без кінця…
Чи то тоненька гілка деревця,
З якого пташка несподівано пурхнула?
Переспiви з Рiльке. Розлука
© Copyright: Виктория Тимашова, 2013
Свидетельство о публикации №113112304362
Свидетельство о публикации №113112304362
Рецензии
