Осіннім стогоном заходилося сонце
Спадали сутінки завчасні, марудні
Бриніло тишою вечірнє завіконня,
Складались думки чудні, навісні.
"Ось вкотре листям опадає осінь,
Дерева душами оголено дрижать,
Втрачаю щось, душа моя голосить,
Відкритим серцем скроні стугонять.
Життя минає. Час летить за часом.
А я застигла тут перед вікном.
Шляхи десь є. Проте я їх не знаю,
Тужію тут з собою сам на сам.
Розбити б те вікно!
Та де ж набрати сили,
Щоб не боятися скривавлених долонь,
Своїх, чужих, застиглих у промові,
І прориватися крізь терни до основ?"
16.11.2013
осiнь. непейзажне
© Copyright: Алицита Рибера, 2013
Свидетельство о публикации №113112201149
Свидетельство о публикации №113112201149
Рецензии
