Сонет 126 Сонети Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)

126

Мій хлопчику, мій Купідон крилатий,
Зумів Часу ти силу подолати!
Цвітеш собі, а всі, хто є з тобою,
Давно уже покрились сивиною.

Тебе Природа любить і понині,
Лишаючи у юному цвітінні;
Вона хвилинам не дає проходу,
Щоб зберегти твою чарівну вроду.

Цвіти, зростай, одначе пам’ятай,
Що і природна сила має край.
Хай згодом, світлим днем, твою красу,
Вона безжально здасть до рук Часу.

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)


126

О ти, мій милий хлопче, той, хто під своїм контролем
Тримає непостійне дзеркало Часу, його серп, годинник;
Той, хто в’янучи - зростає, і при тому демонструє
В’янення твоїх коханців, по мірі того, як твоя солодкість зростає.
Якщо Природа - володарка руйнування,
По мірі того, як ти рухаєшся вперед, все одно буде відтягувати тебе назад,
То це значить, що вона береже тебе з тією метою, щоб її майстерність
Змогла б зганити час та вбити огидні хвилини.
Та все ж бійся її, о, ти, улюбленцю її насолоди,
Вона може затримати, проте все одно не здатна втримати її скарб!
Їй, нехай навіть із затримкою, доведеться звітувати за рахунками,
А її сплата за рахунками полягає у тому, щоб передати тебе Часові.


№ 126
O thou my lovely boy who in thy power,
Dost hold Time's fickle glass his fickle hour:
Who hast by waning grown, and therein show'st,
Thy lovers withering, as thy sweet self grow'st.
If Nature (sovereign mistress over wrack)
As thou goest onwards still will pluck thee back,
She keeps thee to this purpose, that her skill
May time disgrace, and wretched minutes kill.
Yet fear her O thou minion of her pleasure,
She may detain, but not still keep her treasure!
Her audit (though delayed) answered must be,
And her quietus is to render thee.