Сонет 122 Сонети Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)

122

Твій дар, щоденник, в пам’яті моїй,
Як той скарбничий, пильно стережу,
Не на папері - в серці бережу
Усі безцінні спогади твої.

Допоки серце б’ється, кров снує,
Допоки світ цей бачити дано, -
Читатиму, немов Святе Письмо,
Що ти любив, що я для тебе є.

Свої нотатки - зібрання років -
Залиш собі, я далі понесу
Твоїх думок відвертість і красу
І полум’яність щирих почуттів.

Усе святе, що в цьому світі маю,
Лиш внутрішньому оку довіряю.

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)

122

Твій дар, твої скрижалі  - у моєму мозку,
Заповнені письменами тривалої пам’яті,
Що переживе ці марні рядки
Через усі часові кордони, навіть довічно;
Або ж, принаймні, настільки ж, наскільки вистачить
Можливостей мозку та серця щодо підтримання життя,
Доки кожен з них не віддасть руйнівному забуттю свою частину
Тебе, пам’ять про тебе ніколи не буде втрачена.
Те бідне вмістилище не змогло б охопити так багато,
Мені не потрібні жодні рахунки, щоб підрахувати твоє кохання;
Тому я віддав їх,
Щоб довіритись тим скрижалям, котрі якнайповніше вміщають тебе:
Залишивши цей додаток як згадку про тебе,
Я визнав би, що я схильний забувати.


№ 122
Thy gift, thy tables, are within my brain
Full charactered with lasting memory,
Which shall above that idle rank remain
Beyond all date even to eternity.
Or at the least, so long as brain and heart
Have faculty by nature to subsist,
Till each to razed oblivion yield his part
Of thee, thy record never can be missed:
That poor retention could not so much hold,
Nor need I tallies thy dear love to score,
Therefore to give them from me was I bold,
To trust those tables that receive thee more:
To keep an adjunct to remember thee
Were to import forgetfulness in me.