Сонеь 120 Сонети Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)


120

На твою зраду зраду учинив;
Шукав рятунку, а знайшов печалі.
Тепер ходжу зігнутий від гріхів,
Бо моє серце не з міцної сталі.

Якщо страждаєш, як терзався я, -
Проходиш ти свої пекельні кола.
Твої ж образи всі душа моя
До згадки не бере уже ніколи.

Хай ніч душі народить світло нам.
Хай, що було, ніколи вже не буде.
А ми з тобою вип’ємо бальзам,
Який від ран загоїть наші груди.

Я впевнений: взаємне покаяння
Нам знов поверне віру у кохання.

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)

120

Те, що ти колись був недобрим, тепер сприяє мені,
І через те горе, що я тоді відчув,
Я мусив би неодмінно зігнутися  під тягарем гріхів,
Хіба що мої нерви були б зроблені з міді або ж кованого заліза.
Адже якщо тебе приголомшила моя немилість,
Як і  твоя - мене, то ти пережив пекельний час,
А я, тиран, не спромігся
Зважити, як я колись постраждав через твої злочини.
О, якби наша  ніч горя могла б пам’ятати
Моє найглибше відчуття того, якого удару завдає справжнє горе,
І негайно тобі, як ти тоді мені, запропонувати
Скромний бальзам, що заліковує поранені груди!
Але це твоє зловживання тепер стає платнею;
Моє викуповує тебе, а твоє мусить викупити мене.


№ 120
That you were once unkind befriends me now,
And for that sorrow, which I then did feel,
Needs must I under my transgression bow,
Unless my nerves were brass or hammered steel.
For if you were by my unkindness shaken
As I by yours, y'have passed a hell of time,
And I a tyrant have no leisure taken
To weigh how once I suffered in your crime.
O that our night of woe might have remembered
My deepest sense, how hard true sorrow hits,
And soon to you, as you to me then tendered
The humble salve, which wounded bosoms fits!
But that your trespass now becomes a fee,
Mine ransoms yours, and yours must ransom me.