Сонет 113 Сонети Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)


113

В час розставання зір в душі топлю,
Щоб оглядати образ твій живий;
При цьому стежку обрану гублю,
В очах туман, немовби я сліпий.

На цій землі усе, що бачу я:
Квітневий луг, чи птаха, чи сідло.., -
Не здатна втримати душа моя,
Як сон, що був, а ніби й не було.

І груба, і більш вишукана річ:
Старезний крук і голуб-молодик,
Великі гори, море, день і ніч -
Задивленим очам несуть твій лик.

Хай втрачу зір, а з ним земну красу, -
Я цілий світ в душі своїй несу.

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)

113

З тих пір, як я тебе покинув, мої очі - у моїй душі,
А ті, що скеровують мене у русі,
Перестали виконувати свою функцію, і я частково осліп,
І на вигляд вони ніби зрячі, але насправді - сліпі; 
Адже вони не відображають у душі образи
Пташки, квітки або ж форми, на яких вони фокусуються:
У їхніх швидких об’єктах душа не приймає участі;
Ані їх власне бачення не здатне втримати того, що опиняється в межах зору:
Адже якщо вони бачать найніжніше та найгрубіше,
Найпрекрасніше або ж найпотворніше створіння,
Гору чи то море, день чи ніч,
Чи то ворона, чи то голуба, вони приписують їм твої риси.
Нездатна вмістити більше, будучи заповнена тобою,
Моя дійсно вірна душа робить мої очі невірними.


№ 113
Since I left you, mine eye is in my mind,
And that which governs me to go about,
Doth part his function, and is partly blind,
Seems seeing, but effectually is out:
For it no form delivers to the heart
Of bird, of flower, or shape which it doth latch,
Of his quick objects hath the mind no part,
Nor his own vision holds what it doth catch:
For if it see the rud'st or gentlest sight,
The most sweet favour or deformed'st creature,
The mountain, or the sea, the day, or night:
The crow, or dove, it shapes them to your feature.
Incapable of more, replete with you,
My most true mind thus maketh mine untrue.