***

Я розпочну все з чистого листка
забуду біль,образи і страждання,
і вже небуде більше сподівання
А,можливо,й справді я така
    ------
Отой листок,що вітерець гойдає
він так високо виріс від землі
І миє дощик,сонце в висоті
йому свій щедрий промінь посилає...

Йому кортить ще щось нового
незнанного досі відчуття,
й задивившись звисока в небуття
небачить егоїзму свого...

Отой листок,молодий,зелений
він повний соку і краси
напивсь доволі він роси.
Набрався сонця обрій той черлений...

На захід сонечко зайшло...
Повіяв вітерець грайливий,
відірвавсь листок,отой,мрійливий,
й на ранок його вже небуло...

А стомлена травичка при дорозі
аж зігнулася від сотні ніг...
І ніхто,ніхто не в змозі
дати відпочинок крокам тим.

Вона щодня так пнулася угору!
Хотіла встати,показать себе...
але,припорошене пилом лице,
лише ховала від людського взору!

А їй також хотілось зеленіти
і гратись з вітром,пить росу-
отак,попросту брать красу...
-Та ми не ті,і ніщо вже ревіти...

-Листок високо,ти ж попід ногами.
-Його де сяйво,а ти -вся у бруді!!!
-Нічого,мила,дощик змиє коси,
й засяє крапля сонця й на тобі!
 
     --------
Отак я тішила себе словами:
я ж не листок-до неба не допрусь,
але і не травичка при дорозі,
я -жінка!І я не зігнусь!

Буду стоять під шквалом злості,
сміятись буду як виллють бруд.
Зберу всі сили,аж до млості
та не здамся-це мій труд!