Сонет 107 Сонети Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)

107

І страх мій, і пророчі віщування
Усіх знавців сузір’їв і зірок
Не вкажуть день, коли моє кохання
Під знаком долі вичерпає строк.

Був темним місяць, нині - засвітився;
Авгурам смішно від своїх об’яв;
Оливою зелений пагорб вкрився,
І голуб миру в небі закружляв.

Світ - мов бальзам, і Смерть мені підвласна.
Любов - п’янка, вірші - душевний плин.
Тож хай Вона панує повсякчасно
Над натовпом бездушним і німим.   

Ти поза смертю у моїх віршах.
Тиранам - забуття і вічний прах.

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)

107

Ані мої власні страхи, ані пророча душа
Широкого світу, що мріє про майбутнє,
Не можуть утримати в оренді любов мою,
Котрій суджено стати жертвою призначеної смерті. 
Смертний місяць пережив своє затемнення
І засмучені авгури сміються над власним пророцтвом,
Те, ще було невизначеним, тепер увінчується короною,
І мир проголошує оливи на нескінченний строк.
Тепер, завдяки краплям цього найцілющішого  часу,
Моя любов виглядає свіжою, і Смерть мені підкоряється,
Оскільки, їй наперекір, я житиму в цих убогих віршах,
Доки вона зловісно бере гору над мовчазними племенами.
І моя творчість стане твоїм пам’ятником,
Тоді як надгробні плити та мідні пам’ятники тиранів зотліють.


№ 107
Not mine own fears, nor the prophetic soul,
Of the wide world, dreaming on things to come,
Can yet the lease of my true love control,
Supposed as forfeit to a confined doom.
The mortal moon hath her eclipse endured,
And the sad augurs mock their own presage,
Incertainties now crown themselves assured,
And peace proclaims olives of endless age.
Now with the drops of this most balmy time,
My love looks fresh, and death to me subscribes,
Since spite of him I'll live in this poor rhyme,
While he insults o'er dull and speechless tribes.
And thou in this shalt find thy monument,
When tyrants' crests and tombs of brass are spent.