Снет 102 Сонети Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)

102

Приховую чуттів садок квітковий,
І хай вони утаєні ростуть.
Любов на показ - горщик ярмарковий,
Що торгаші за безцінь продають.

Зорю кохання я не міг не славить;
Лилася ніжність з кожного рядка…
Так соловей нам ночі в травні красить,
А з ягодою зрілою змовка.

Ніч влітку теж п’янка і світять зорі.
Чом солов’я тоді не чути спів?
Бо він не хоче у загальнім хорі
Розтанути між сотень голосів.

Світ - літній гай, де кожен щось співає.
Я - соловей; ось був - і вже немає.

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)

102

Моє кохання посилюється, хоч і здається більш слабким;
Я кохаю тебе не менше, хоч і на вигляд видається, що моє кохання стало слабшим;
Та любов, що стає предметом продажу, і її високу оцінку
Язик володаря проголошує повсюди.
Наше кохання було ще молодим і тільки-но проживало свою весну,
Коли я за традицією вітав її своїми піснями,
Немов Філомела, що співає на початку літа,
Але зупиняє свою сопілку із настанням більш зрілих днів:
І справа не в тому, що літо тепер менш приємне,
Ніж коли її скорботні пісні змушували ніч припинитися,
А в тому, що ця дика музика обтяжує кожний сук,
І радощі, ставши звичайним явищем, втрачають їхню милу втіху.
Тож, як і вона, я іноді притримую язика,
Оскільки я не наважився б надокучувати тобі своєю піснею.

№ 102
My love is strengthened though more weak in seeming,
I love not less, though less the show appear,
That love is merchandized, whose rich esteeming,
The owner's tongue doth publish every where.
Our love was new, and then but in the spring,
When I was wont to greet it with my lays,
As Philomel in summer's front doth sing,
And stops her pipe in growth of riper days:
Not that the summer is less pleasant now
Than when her mournful hymns did hush the night,
But that wild music burthens every bough,
And sweets grown common lose their dear delight.
Therefore like her, I sometime hold my tongue:
Because I would not dull you with my song.