Сонет 99 Сонети Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)

99

Я часто дорікав фіалкам раннім,
Які садок наш любий уквітчали:
«Красу, пахучість, пелюстки рум’яні -
Ви у мого коханого украли». 
Лілея, мов рука твоя - тендітна;
Ось майоран, він вкрав твоє волосся;
Дві ружі: зарум’янена і зблідла,
Їм лик чарівний до душі прийшовся.

Ось третя ружа, ця - рожево-біла:
Вона украла подих твій медовий;
Та вже її занепадає сила,
Їй черв за тебе мститися готовий.

Так ясно бачу: квіти - крадії 
Вбираються в принадності твої.


СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)


99

Ранню фіалку так я ганив:
«Мила злодійко, звідки ж ти вкрала свої настільки солодкі аромати,
Як не з дихання мого кохання? Пурпурну пиху,
Що мешкає на м’яких щоках твого обличчя,
Ти занадто згустила у венах мого коханого».
Лілію я ганив за те, що вона обікрала твою руку,
А квітки майорану поцупили твоє волосся.
Троянди боязко стояли, немов на шпичках,
Одна з них вкрилася рум’янцем сорому, а інша - побілішала від відчаю,
А третя, ані червона, ані біла - вкрала в обох,
І до її крадіжки додала ще й дихання твоє,
Але за її крадіжку в гордовитості усього її зростання, мстивий хробак поїсть її до смерті.
Я помічав й інші квіти, але не зміг побачити жодну,
Адже кожна з них вкрала в тебе або солодкий аромат, або ж колір.


№ 99
The forward violet thus did I chide:
Sweet thief, whence didst thou steal thy sweet that smells,
If not from my love's breath? The purple pride
Which on thy soft check for complexion dwells,
In my love's veins thou hast too grossly dyed.’
The lily I condemned for thy hand,
And buds of marjoram had stol'n thy hair;
The roses fearfully on thorns did stand,
One blushing shame, another white despair;
A third, nor red nor white, had stol'n of both,
And to his robbery had annexed thy breath,
But for his theft in pride of all his growth
A vengeful canker eat him up to death.
More flowers I noted, yet I none could see,
But sweet, or colour it had stol'n from thee.