Сонет 97 Сонети Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)


97

Немов зима, коли ти десь далеко,
Спливає час, а я усе один;
Як холодно, як темно, як нелегко
В оточенні грудневих хуртовин!

Пустилось літо в мандри за журбою.
Врожайна осінь увійшла в права;
Вона була запліднена весною,
А нині є - вагітна удова.

Дари ланів, немов сиріт, сприймаю,
Що не під дахом - попід небом сплять.
Без тебе влітку радощів не маю;
Без тебе і птахи в саду мовчать. 

Лиш пугач озивається з пітьми
І лист тремтить в передчутті зими.



СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)


97

Наскільки подібною до зими була моя розлука
З тобою, радосте року, що минає!
Який мороз я відчував, які темні дні бачив!
Яка оголеність старого грудня панувала усюди!
А все ж цей час розлуки був літньою порою,
Рясною осінню, багатою на знатний врожай,
Що несе важку ношу весни,
Немов овдовіле черево після смерті господаря;
І все ж цей багатий врожай видався мені
Не більш ніж надією сиріт та плодом без батьківства,
Адже на тебе чекають літо та його насолоди,
А коли ти далеко, навіть птахи замовкають,
Або ж, якщо навіть вони співають, то вилучають такі сумні звуки,
Що листя виглядає блідим, бо вони бояться, що вже скоро настане зима.


№ 97
How like a winter hath my absence been
From thee, the pleasure of the fleeting year!
What freezings have I felt, what dark days seen!
What old December's bareness everywhere!
And yet this time removed was summer's time,
The teeming autumn big with rich increase,
Bearing the wanton burden of the prime,
Like widowed wombs after their lords' decease:
Yet this abundant issue seemed to me
But hope of orphans, and unfathered fruit,
For summer and his pleasures wait on thee,
And thou away, the very birds are mute;
Or if they sing, 'tis with so dull a cheer,
That leaves look pale, dreading the winter's near.