Душа її одягнена в світанок,
І ніби тихий мир трима в руках,
Вона виходила о сьомій, десь на ганок,
І споглядала вирій, що у снах.
І загадковістю світились очі,
Той водоспад в душі бурхливо грав,
Згадала в дзеркалі роки дівочі,
Бо відродилась там і вітер перестав..
Щоночі лиш молилася при вірі,
Бо час летів, а він не наздогнав..
Й отримала любов, що при довірі,
Взаємне серце сОбі..Бог все знав.
Одна ж нка
© Copyright: Валентина Капшук, 2013
Свидетельство о публикации №113111206387
Свидетельство о публикации №113111206387
Рецензии