Дбайливо нетерте вікно
Відкриває на небі зірки.
Й усіляке денне багно
Вилітає крізь отвір кватирки.
Ні оселі нема, ні родини –
Тільки кава та бідна гітара.
Вже струнами лічиш години,
І ніч вже не час, а примара.
Байдужого сірого ранку
Чекаєш заради прибутку.
Брудними сходами ганку
Крокуєш на кляту маршрутку.
Вихлоп знайомий вдихаєш,
У звичний вагон заходиш,
В руці телефон тримаєш,
А виходу не находиш.
І впевненість покидає,
Коли на один з юрбою.
Як жити ти вже не знаєш,
І від долі вже тхне журбою.
Знов тиждень летить до чортів,
І знов та самотність байдужа.
Ми заручники меж та дротів,
Нам відомо, що вже не одужати.
Кожного дня
© Copyright: Мария Опренко, 2013
Свидетельство о публикации №113111108604
Свидетельство о публикации №113111108604
Рецензии
