Сонет 92 Сонети Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)


92

Вкради себе у мене, віддались,-
Ти все-таки залишишся зі мною.
Я житиму в любові, як колись,
Смерть прийде лиш з твоєю нелюбов’ю.

Від примх твоїх, образ і дорікань
Отримав я жадану незалежність
І смерті не боюся посягань,
Вона ж бо є мій вихід у безмежність.

Роби що хочеш, тільки пам’ятай
Душі моєї провідне прозріння:
Даруй мені хоч пекло, а хоч рай -
Я все-одно отримую спасіння.

Чи є любов, яка б не мала плями?
Питання це не ставлю поміж нами.



СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)

 
92

Але зроби найгірше, вкради себе у мене,
Адже ти на все життя гарантовано мій,
І життя триватиме не довше, ніж твоє кохання до мене,
Адже воно залежить від твоєї любові.
Отже, мені не потрібно боятися найгіршого з лих,
Коли моє життя завершиться у найменшому з них;
Я бачу, що моє становище набагато краще,
Ніж те, що залежить від твого настрою.
Ти не здатний засмутити мене непостійністю твоєї душі,
Бо ж від цих змін залежить моє життя.
О який же я щасливий,
Що ти мене кохаєш, щасливий померти!
Та чи є щось настільки благословенно прекрасне, що не боїться плями?
Ти можеш бути невірним, а я про це й не знатиму.

№ 92
But do thy worst to steal thy self away,
For term of life thou art assured mine,
And life no longer than thy love will stay,
For it depends upon that love of thine.
Then need I not to fear the worst of wrongs,
When in the least of them my life hath end;
I see, a better state to me belongs
Than that, which on thy humour doth depend.
Thou canst not vex me with inconstant mind,
Since that my life on thy revolt doth lie.
O what a happy title do I find,
Happy to have thy love, happy to die!
But what's so blessed-fair that fears no blot?
Thou mayst be false, and yet I know it not.