Сонет 86 Сонети Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)


86

«Чи віршів то його шумлять вітрила
В бажанні твоє серце підкорить?» -
Так мозок мій на склеп перетворила
Ця думка, здатна й душу отруїть.

«Чи то душа його із рук Евтерпи
Отримала у спадок дар співця,
А мій забрала?..» - Біль пече нестерпний!
Невже в мені поет дійшов кінця?

Кажу тобі: ні твій співець натхненний,
Ні Музи, що окрилюють його,
Не здатні страх навіяти на мене
І дух вмертвити бачення мого.

Він розпочав твій образ вихваляти,
Лиш це мене примушує мовчати.



СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)


86

Чи то гордовитий парус його величного вірша,
Що прямував до найдорогоціннішого у світі - тебе,
Поховав рясні думки у моєму мозку,
Перетворюючи на могилу те черево, де вони росли?
Чи то була його душа, котру інші души навчили писати
Так, як жоден смертний не зміг би, що просто позбавляє мене мови?
Ні, ані він, ані його нічні товариші,
Допомагаючи йому, не вразили мій вірш.
Ані він, ані його привітний знайомий дух,
Котрий щоночі наповнює його знаннями,
Не можуть похвалитися моїм мовчанням, немов переможці;
Я не ослабнув від страху перед жодним з них;
Але коли твій вираз обличчя сповнив його рядки,
Тоді я був позбавлений предмету, і це послабило мої вірші.


№ 86
Was it the proud full sail of his great verse,
Bound for the prize of (all too precious) you,
That did my ripe thoughts in my brain inhearse,
Making their tomb the womb wherein they grew?
Was it his spirit, by spirits taught to write
Above a mortal pitch, that struck me dead?
No, neither he, nor his compeers by night
Giving him aid, my verse astonished.
He nor that affable familiar ghost
Which nightly gulls him with intelligence,
As victors of my silence cannot boast;
I was not sick of any fear from thence;
But when your countenance filled up his line,
Then lacked I matter, that enfeebled mine.