Девушка по имени Осень

 
  Осінь завжди придрікає холод та морози, але кожен рік ця пора буває по-справжньому різною та непередбачуваною. Вона схожа на серйозно-пустотливу дівчину з ще непокритою головою, яка може й подарувати тобі, незнайомому хлопцю, повітряний поцілунок, овіяним теплим вітром з ще зелених дібров. А може і приховати одну із своїх сторін, та осипати снігом і вітром, прилетівших із рядків Андерсена про сніжну та холодну жінку, яку всі ми звемо зимою. Насправді ж осінь уособлює лише одну із сторін багатогранної краси природи. Лише в цю пору легені нашої планети обертаються вогненно-жовтими велетнями, які захищають вразливу в цю пору землю своїм корінням та відлякують незнаних ворогів своїм войовничим забарвленням. Зверху ж вони схожі на грізних драконів, які начебто нерухомо стережуть те, що приховано від наших цікавих очей. Спочатку можна подумати, що вони сплять, але як тільки знатна молодиця посилає один із своїх поцілунків, дракони миттєво прокидаються та загрозливо шелестять листям, немовби щось хочуть нам сказати. Та ми не чуємо цього галасу, бо ми, нажаль, не здатні всього цього помічати. А тим часом, дівчина з світлим волоссям та довгою косою, закрутить свій вітряний вихор над землею, і він, граючись, понесе жовте листя прямо в небо, де ми, звичайно, не побачимо вітру, але краєм ока ми все ж помітимо часто розтягнуті хмари по небесній синяві.