В душі у мене демони печалі,
Але я їх не випущу назовні,
Хоч струни ніжні в серці замовчали,
І очі сліз невиплаканих повні.
Ночами, мов поранена вовчиця,
Я буду вити в невимовній тузі.
Та вдень все має бути, як годиться,
Про демонів не знають навіть друзі.
І знову ранок, значить треба жити,
І смуток свій сховати треба знову...
Знайти б того, хто б зміг мене навчити
Тримати легко посмішку чергову.
Демоны печали
© Copyright: Светлана Помилуйко, 2013
Свидетельство о публикации №113110607937
Свидетельство о публикации №113110607937
Рецензии