На зелень трав лягли холодні роси.
Мов на Великдень дзвін стоїть в степах.
То заспівали на світанку коси
У стиглих, наче золото житах.
Майнула вбік сполохана куріпка,
Сховалася у скошені валки.
А хлібний дух пливе над полем, кріпне,
Старий, як світ, гарячий і терпкий.
Співає жінка. Їй із високості
Старанний жайвір радісно вторить.
І робиться чомусь на серці млосно
І у душі щось солодко болить.
Так хочеться лягти край поля в межу,
Дивитися в замріяну блакить.
І лине пісня, полонить, бентежить,
Із косами, змагаючись, дзвенить.
Обжинкова
© Copyright: Светлана Помилуйко, 2013
Свидетельство о публикации №113110607928
Свидетельство о публикации №113110607928
Рецензии
