не дихати

Я в почуттях блукаю,
як у джунглях,
І розум не знаходить і не хоче
Знаходить рими й ритм...
У дебрях єства мого
чуттєвий дисонанс.
Шукаю я не рими, а хоч слово,
Звичайне та буденне -
Й те зникає,
Слів нема, не вистачає,
Щоб пояснить те дивне почуття.
І серце зупиняється у тиші,
І пульс – як грім у чистім небі,
І слова, і рима – не головне,
А головне – присутність, хоч тіні того,
Що для нього я шукала слова.
Та як зникає швидко
Ця хвилина!
Так хочеться спинити серце,
Щоб не билось,
Бо боюсь я ,що з наступним
його ударом зникне
відчуття присутності твоєї...
І я спиняю серце, але марно!
Не віднайти того, що вже було.
Як звук, що виникає незугарно
І триває мільйонну долю миті
Й повертається в ніщо...
І я не знаю, як воно з’явилось,
Тому й не можу знову
Віднайти і відтворити...
Та я спиняю серце назавжди!
Боюся шумом загубити
Той слід,
Що залишив ти по собі...