Я тішуся… Скільки того вже часу,
Залишилось, зі слів твоїх, мені…
Ніколи я не буду «біомасою»,
І так, як ти, сидіти у лайні…
Я тішуся, радію, знаю міру,
І не потрібен Рай мені одній…
І в чистоприбраній твоїй квартирі,
Залишиться назавжди він моїм…
Я тішуся, від того, що він є…
Радіє дітям і дарує ласку,
Останнє слово, там не є твоє…
Не зробиш ти з життя, щасливу казку…
У Бога, ти мабуть в секретарях…?
Кому вмирати, кому жити, пишеш?
І навіть при зачинених дверях,
Можливо смерть твоя, у спину дише…
Я тішуся, бо зичу щастя Вам…
Тобі, в найпершу чергу, і кохання…
А Бог, розсудить нас з тобою, «там»…
Де є зупинка, в кожного, остання….
Наслаждаюсь...
© Copyright: Наталья Лобастова, 2013
Свидетельство о публикации №113110504628
Свидетельство о публикации №113110504628
Рецензии