Тарас Шевченко Иван Подкова

            В.И. Штернбергу

            I

В дни былые в Украине
Слышен был гром пушек,
В дни былые запорожцы
Жили в сто раз лучше.
Они жили - не тужили,
Добывали волю,
Дни промчались — и остались
Лишь курганы в поле.
Те высокие курганы,
Словно из гранита.
В них лежат тела козаков,
Саваном обвиты.
Те высокие курганы
Чернеют, как горы,
И о воле тихо с ветром
Ведут разговоры.
Славу дедову свидетель
С ветром вспоминает,
А траву в росе внук косит,
И им подпевает.
В дни былые в Украине
Горе танцевало,
В кабаке печаль по кругу
Водку разливала.
Хорошо жилось когда-то
В славной Украине…
Вспомним что ли?! Может, сердцу
Легче станет ныне.


             II

Злая туча заслонила,
Солнце над Лиманом,
Диким зверем сине море
Воет непрестанно.
Днепр разлился. «Что ж, ребята,
Поскорее к морю!
На байдаки! Это значит—
Погуляем вволю!»
И байдаки очень быстро
Весь Лиман покрыли.
«Так играй сильнее, море!» —
Волны забурлили.
Кругом волны, словно горы:
Дыбятся громады.
Сердце млеет, а козакам
Для души – отрада.
Плывут, песни распевают;
A чайки летают...
Атаман в байдаке первом,
Он дорогу знает.
Ходит вдоль байдака, трубка
во рту догорела;
Смотрит вправо, смотрит влево —
Скоро ль будет дело?
Чёрный ус свой закрутил он,
Чуб за ухо прячет,
Поднял шапку — стоп, байдаки!
«Пусть же враг поплачет!
Не в Синоп сейчас плывем мы,
Братья-атаманы,
А в Царьград нежданным гостем
К самому султану!»

«Так веди скорей вперед нас!» —
Вокруг прозвучало.
«Ну, спасибо!» — 
Надел шапку.
Снова застонало
Сине море; Вдоль байдака
Атаман шагает
И в молчании на волны
Искоса взирает.

[1839, Сaнкт-Петербург]

Перевел с украинского Семен Вайнблат

Примечания:

Иван Подкова (1533-1578) - предводитель запорожских казаков, участвовал в морских походах  казаков в Турцию. При содействии отряда казацкого гетмана Якова Шаха вторгся в Молдавию, низвергнул с престола Петра Хромого и провозгласил себя господарём.  Был казнен во Львове по приказу польского короля Стефана Батория. Памятники Ивану Подкове установлены во Львове  и Черкассах.
Синоп – город  на севере Турции.



Тарас Шевченко

Іван Підкова

I
Було колись — в Україні
Ревіли гармати;
Було колись — запорожці
Вміли панувати.
Панували, добували
І славу, і волю;
Минулося — осталися
Могили на полі.
Високії ті могили,
Де лягло спочити
Козацькеє біле тіло,
В китайку повите.
Високії ті могили
Чорніють, як гори,
Та про волю нишком в полі
З вітрами говорять.
Свідок слави дідівщини
З вітром розмовляє,
А внук косу несе в росу,
За ними співає.

Було колись — в Україні
Лихо танцювало,
Журба в шинку мед-горілку
Поставцем кружала.
Було колись добре жити
На тій Україні...
А згадаймо! може, серце
Хоч трохи спочине.

II
Чорна хмара з-за Лиману
Небо, сонце криє,
Синє море звірюкою
То стогне, то виє,
Дніпра гирло затопило.
«А нуте, хлоп'ята,
На байдаки! Море грає —
Ходім погуляти!»

Висипали запорожці —
Лиман човни вкрили.
«Грай же, море!» — заспівали,
Запінились хвилі.
Кругом хвилі, як ті гори:
Ні землі, ні неба.
Серце мліє, а козакам
Того тілько й треба.
Пливуть собі та співають;
Рибалка літає...
А попереду отаман
Веде, куди знає.
Походжає вздовж байдака,
Гасне люлька в роті;
Поглядає сюди-туди —
Де-де буть роботі?
Закрутивши чорні уси,
За ухо чуприну,
Підняв шапку — човни стали.
«Нехай ворог гине!
Не в Синопу, отамани,
Панове-молодці,
А у Царград, до султана,
Поїдемо в гості!»
«Добре, батьку отамане!» —
Кругом заревіло.
«Спасибі вам!» —
Надів шапку.
Знову закипіло
Синє море; вздовж байдака
Знову походжає
Пан-отаман та на хвилю
Мовчки поглядає.

[1839, С.-Петербург]