ВІТЕРЕЦЬ
Світить, світить сонце ,
Відкрилося віконце.
Приємний вітерець,
Сміється,- не втерпець
Йому сидіть без діла,
Тому, що ниють крила.
Вже підняті вітрила!
Й легенький вітерець,
Здіймається в вінець.
Співає, знов кружляє,
Навкруг все зачіпає.
А потім так вдихає,
Що хвилю роздягає.
А їй сховати ніде
Своєї наготи,
Тому пускає піну
Й скида на береги.
А вітер знов здіймає
Шалені завитки,
І хвилю підіймає
Із дна, до висоти!
А ще він їй говорить:
-Дивись, з тобою ми,
З гори вершину знімем,
Підіймем острови.
А хвиля хоч висока,
Бурхлива , чорна вся…
Йому говорить:- Тихо!
Ти тільки не швиди!
Життя таке коротке,
Тож краще- розсміши.
А потім пісню ніжну
Ти нам прошепочи.
І поцілуй хмаринку,
До сонця усміхнись.
Життя таке цікаве,
Ти тільки- придивись.
05.11.2012
Вiтерець
© Copyright: Елена Соляник, 2013
Свидетельство о публикации №113110400303
Свидетельство о публикации №113110400303
Рецензии