Коли падають стелі та стели,
П’єдестали руйнуються й мури,
Битим склом постіль випадок стелить,
Серце точить туманна зажура,
Рідина застигає у венах,
Кожен крок уперед — крок із даху,
І здається останньою сцена —
З нетерпінням спокутня жде плаха.
Я тікаю з пекельного міста.
Розбавляючи звичну палітру,
Обіймаюсь зі степом барвистим,
З навіженим цілуюся вітром.
Підставляюсь очищенню зливи,
Розпластавшись неначе на хвилях,
Серед трав. Запальна і мінлива
Зі стихії сплітаюсь всесиллям.
Антидепресивне
© Copyright: Гетманец А, 2013
Свидетельство о публикации №113110400296
Свидетельство о публикации №113110400296
Рецензии
