i як себе ти не обмежуй

І як себе ти не обмежуй,
А серцю хочеться назад,
У спогадів похмуру вежу,
Та  почуттів  понурий сад.

Там  на стіні висять кайдани,
Обітниць та гарячих слів,
Там плодоносять серця рани,
Зів’ялим листям  почуттів.

І мов сновида в  сад осінній,
Старі торуючи стежки,
Ідеш , а серце давлять тіні,
Бо  шлях цей грішний та важкий


Рецензии