Ой кричав на мене батько...

Ой кричав на мене батько, била мене мати,
Щоб з жонатим не водилась, не лягала спати…
Щоб його я з двору гнала, віником з полиню,
Бо зробив він вже  сусідці, гарненьку  дитину…

А я його приголублю, на полі , у сіні…
Та загляну  в його очі, як волошки, сині…
Поцілую його губи, солодкі-цукерки,
Кажуть, що його дитина, і в доярки, Вєрки…

Як проходить моїм двором, собака, аж пнеться…
А мені, чомусь без нього, погано живеться…
Я надіну нову блузку, та піду на танці,
А додому повернуся я тихенько, вранці…

Кажуть знову новина по селу злетіла,
Катерина, телятниця, дитину родила…
А в дитини очі сині, як в мого Миколи…
І у жінки скоро підуть діточки до школи…

Щось  мене  таке дурманить, доходить до рвоти…
Голова кругами йде, по горло роботи…
Невже черга вже моя? Бігти до лікарні?
Півсела Миколених, але ж таких гарних!

Ой кричав на мене батько, била мене мати,
Щоб з жонатим не водилась, не лягала спати…
Щоб його я з двору гнала, віником з полиню,
Запізнились, мої рідні,  чекаю  дитину…