Нас Бог створив...

Колись давно, за тисячі віків,
Земля була пустенна і безлика...
Бог порох взяв і виліпить зумів,
Найпершого у світі Чоловіка...

Замилувавшись витвором своїм,
Замислився...і...став ребро ламати...
І з нього - Чоловікові створив -
Красуню-Жінку...Й заповів - кохати...

Бог, витвір свій, безмежно полюбив
І дав їм все, що, тільки, зміг віддати...
Він щастя, для оцих обох, хотів:
Віддав їм рай...Чого іще жадати?

Та Бог тоді й подумати не міг,
Що, двоє ці, схотять гріха пізнати,
Щоб в запалі своїх земних утіх -
Народжуватись в муках й помирати...

У нас, людей, такий короткий вік...
Давайте ж, віднайдем в собі - Людину:
Щоб чоловік - був справжній Чоловік,
І справжня жінка - Мати - Берегиня...

Лиш, справжній Чоловік, внесе у дім:
Добробут, спокій, радість і відраду...
Він - відігріє всіх теплом своїм
І не покине...не піде на зраду...

Так повелось, що вогнище сім"ї,
Лиш, справжня жінка здатна зберігати,
Бо так багато є в її ім"ї:
Кохана...Берегиня...Жінка-Мати...

Так, хай же, буде ТАК  повік віків,
Щоб щастя в світі цім могли зазнати:
Найбільше справжніх, нам, ЧоловікІв,
А ЧоловІкам - справжніх, нас, кохати...