Яка краса! Червоне листя на калинi
I стиглi кетяги, червонi, мов жарини.
Жовтневе сонце свiтить, тепле, хоч осiннє.
Прозорi хмари пропливають в небi синiм.
Вiтрець осiннiй смикає калину
За гнучкi вiти, рве на нiй намисто.
- Не залицяйся, я ж бо не дiвчина!
- Ну, що ти, ягiдко, я не навмисно!
Всмiхаюсь я, почувши цю розмову.
А може, це менi лише здалося?
А вiтер пустотливий смика знову,
Та не калину вже, моє волосся.
Червоне листя, мов вогонь, палає,
А ягоди червонi, наче кров.
Яка краса! Такої в свiтi бiльш немає!
- Калино! Ти найкраща! - вiтер знов.
- Нi! Я не вiрю, вiтре, у твою любов.
Жовтневий день
© Copyright: Екатерина Неудахина, 2013
Свидетельство о публикации №113110103746
Свидетельство о публикации №113110103746
Рецензии