Сонет 82 Сонети Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)
82

Ти мою Музу під вінець не вів,
Тож не соромся лестощі приймати
Від новоявлених творителів віршів,
Які так люблять оди і присвяти.

Ти досконалий ззовні і з нутра,
І хоч ні в чому я не помилився,-
Шукаєш скрізь володаря пера,
Щоб він тебе хвалити заходився.

Шукай, і хай риторики знавець
Твій тішить слух барвистими словами.
Я виграю від того як співець
З простими і правдивими чуттями.

Наносять фарби на бліде обличчя.
Тобі все штучне аж ніяк не личить.



СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)


82

Я визнаю, що ти не був одружений з моєю Музою,
І тому можеш переглядати без ганьби для себе
Слова присвяти, що їх використовують письменники,
Стосовно їхніх прекрасних предметів, благословляючи кожну книгу.
Ти настільки ж прекрасний розумом, наскільки й зовнішністю,
Твою гідність не здатні передати мої похвали,
І тому ти змушений знову шукати
Якусь свіжішу хвалу цих удосконалених днів.
І зроби так, любове моя; так все ж, доки вони вигадували,
Які неприродні штрихи може дати риторика,
Тобі, справді красивому, насправді симпатизував
Правдивий друг правдивими словами; 
А їх густу фарбу краще використовувати там,
Де щокам не вистачає крові; коли ж ідеться про тебе, це - образа.


№ 82
I grant thou wert not married to my Muse,
And therefore mayst without attaint o'erlook
The dedicated words which writers use
Of their fair subject, blessing every book.
Thou art as fair in knowledge as in hue,
Finding thy worth a limit past my praise,
And therefore art enforced to seek anew
Some fresher stamp of the time-bettering days.
And do so love; yet when they have devised
What strained touches rhetoric can lend,
Thou, truly fair, wert truly sympathized,
In true plain words, by thy true-telling friend;
And their gross painting might be better used,
Where cheeks need blood, in thee it is abused.