Думки знову в прокуреній душі,
Ріжуть серце Рідними ножами...
Рвуть душевне полотно вірші,
Що зійшли на ній рубцями...
Порожнеча,так близька по духу,
Як самотність для моїх сердець...
Мене,практично не лишилось…
Якийсь бездушний я тепер митець…
Всім віддавав шматок себе за безцінь
Нічого не просив за те взамін…
Хотів собі лиш спокою,
Старий будиночок…Книжки…Камін…
Все зарубцюється – вірші про то згадають…
Як злісно як приємно і неясно бУло
Лиш час ніколи те усе не залатає -
Бо серце все колись прекрасно чуло…
Вiдчай
© Copyright: Мышко Бескровный, 2013
Свидетельство о публикации №113103101159
Свидетельство о публикации №113103101159
Рецензии
