Вже не той садок, що був вишневим

Вже не той садок, що був вишневим,
Вишні постаріли, не цвітуть,
На шакалів стали схожі леви,
Не шукають правди справжню суть.

Із вишень, з коріння, пнуться вгору,
Діти –віти у теплі батьків,
А батьки забувши стид та сором,
Пробують зліпити з них митців.

Поетична нива заростає,
В ріст ідуть одні лиш будяки,
Не пройдеш, колись зеленим гаєм,
Бо кругом один полин гіркий.

Де подівся чистий дух свободи,
Хто відкриє істині вікно,
В мови джерело, болотні води,
Затекли та замутили дно.

Я візьму, граблі й лопату в руки,
Поруч стануть  чесні та прості,
Не злякають нас болотні духи,
Їх пихаті голоси  пусті.

А коли осушимо болото,
Прийде час, сокирам в бій іти,
Та до крові, до гіркого поту,
Пустоцвіт рубати гомінкий.

А старі, неплодоносні вишні,
Та кущі, що біля них ростуть,
Прибере в історію всевишній,
Для нових вишень відкриє путь.

Хай нове цвіте та плодоносить,
Мови джерело тече в віки,
І ніколи не ржавіють коси,
 Що полин зітнуть та будяки.

(пояснення в щоденику)