макарони по-флотськи

Макарони по-флотськи.

...кажуть, бродячі коти не дарма нявчать під вікнами з самого ранку й так, що ріже не просто вуха, а й горло починає хамськи боліти, ніби ж то не коти, а ти. Сільський народ в темі: ранкові співи котів - то є тваринна помста, то є замість півнів, що кричать, й уся шановна нєчість йде в чиюсь сраку відсипатися до моменту наступної темряви. І саме тоді, коли ранкові мурки та мурчики починають конкурс на найкращу імпровізацію Травіати, ти, така, прокидаєшся й розумієш, шо розчинна кава, власний кіт, що насцяв посеред кухні й собака, що його тре гуляти, й що він попереджає й погрожує ще однією проблемою на кшталт тих, що щоночі створює кіт, нехай він буде здоровий. І от, зробивши всі ранкові процедури, ти біжиш на маршрутку, щоб завітати, ох, як завітати до генделика під назвою кафе "Ювілейне" або "Юність", або "аюхвора" десь біля благбази, й все таке.
Достатньо прелюдій. Коти вже дакрічалі.

Я й дійсно стояла біля метро мєгаблагбази. Вчора вранці я придбала квиток до Парижу, а вчора ввечері, так само, як і позавчора, і як багато днів до позавчора я не мала грошей навіть на найдешевше пиво. Всі копійки, що я заробляла на написанні ідіотських статей про годування собак та нерозділене кохання, я витрачала на поповнення рахунку. Я обірвала всі його телефони, я тепер знаю не тільки його біографію, а й найважливіші дати в житті його батьків, сестер й інших братів, все родинне дерево. Я телефонувала сто тисяч разів. І ось, ми домовилися про інтерв'ю. Я стояла біля благбазького генделика й допалювала синій бонд за принципом, як сказала колись моя подруга, парламент палять на людях, а самій по собі, яка в біса різниця. Він прийшов у зелених підтяжках, а я почала мріяти про величезні зелені троси, що триматимуть мене на ногах.
-День добрий, Маша, - каже він мені, і я чомусь починаю оцінювати ступінь ідіатізму влясного імені й власного паспорту.
Я бачу його очі, й увесь напрацьований професіоналізм летить у болото.
-Добрий день, вибачте, я поспішаю, то ж почнемо, якщо ви не проти.
-Так, звичайно, як щодо кави?
Я прошу філіжанку чорної з молоком, офіціантка з начьосом і в фартуху у гарошек пропонує маккофє і пєтровскую слабаду з кон'яком. Обираю другий варіант.
-Ви кажете, що ви є незалежним письменником, проте ви приймаєте участь у передвиборній кампанії й підтримуєте відомого кандидата. Який гонорар ви отримуєте за цю специфічну діяльність?
-Я вважаю, що люди повинні боротися за краще майбутнє, - він відкидає чуба назад, - і найважливішим для мене є правильне сприйняття світу, тому я роблю це виключно на власному ентузіазмі, я вірю в найкраще й впевнено йду за власною вірою.
Він знову торкається до свого чуба...
-Віра... Я маю власну віру. Віру у вашу сорочку, віру у тембр вашого голосу й окей, батінки й дійсно ідіотські, проте ваш погляд компенсує все, - я думаю, поки він продовжує відповідати на питання.
-Добре, - перебиваю, - змінемо тему, - мої колінки починають виплескувати енергію мого мозку, і я відчайдушно шукаю факти, щоб підтвердити, що останній ще є, - я читала вашу останню книгу, - я брешу, я не читала жодної, - мені здається, що всі ці еротичні сцени в писали у момент душевної... - я роблю ніби то багатозначну паузу, - Як ви можете оцінити, це була душевна слабкість, або душевна сила?
Він йорзає, й я усвідомлюю, що його думки зараз знаходяться у напрямку макарон по-флотськи або не кладіть у борщ сметану, я сам покладу.
-Я думаю, що це не є слабкість, це й дійсно є сила...
Лишенько, звідки в тебе такі очі, і той погляд, про який я все думала, кого він мені нагадує. Нагадує мого знайомого Богдана, що ми в Москві з ним колись відчайдушно кохалися не одну добу... Як я його бачу, це не просто як Богдан, це більше, це інше, це... Я роблю ковток кави "пєтровская слобода", й вона мені смачніша за будь-яке шаблі біля нотрдаму.
Він говорить багато. Я печуся щодо пам'яті на диктофоні, сварю себе, що не видалила якусь хєрню, що вчора вночі морозила п'яна в сраку Нана чи Ніна, хєр з нею. Він говорить. Я хочу завітати до жіночої кімнати, але ноги протестують гірше за всі революції світу. В його очах квітнуть троянди.
Рожеві, зелені, сині у металіку, як лак для нігтів, той самий, що я вже й забула, як він виглядає. Я хочу його! Хочу терміново, й не так важливо, де воно станеться, хоч б у туалеті на благазі. А потім... А потім... А потім я приготую йому макарони по-флотськи. І ще, і ще щось, у мене дідусь консервує огірки з часником.
-Ви мене слухаєте? - він розлючений.
-Так, звичайно, - холодна вода, ****ь.
-Я думаю, ми достатнього поговорили, чекатиму на ваш черновик.
-Дякую, - відповідаю я, ховаючи не стільки обличчя, скільки коліна, - звичайно, я все надійшлю.
Ми залишаємо генделик біля благбази. Він сідає в машину.
Я сідаю у трамвай.
Я думаю про те, що я закохалася.
Він думає про те, що дружина приготувала макарони по-флотськи.
Я закриваю очі.
Він думає про завтра.