цієї осені за вікном те ж саме, що й на душі.
опадає листя, а з ним відлітають спогади.
природа плаче зі мною, ідуть дощі.
до того ж, без тебе до біса холодно.
забуваються люди, події, але чомусь не ти.
невже час безсильний проти моєї пам'яті?
давно пора попрощатись і відпливти,
як кораблі відпливають з пустої гавані.
не стукати в двері, за якими тебе не чекають.
проста істина, яку все ніяк не можу збагнути.
людина не обирає того, хто її кохає.
в житті забагато "не", яких не оминути.
всі чомусь сліпо переконані, що час лікує.
лише питання: скільки має пройти того часу?
життя коротке, і, виходить, його марнують,
чекаючи дня, коли зникнуть страждання й образи.
не чекай, бо цей день все одно не настане.
все життя людина приречена на страждання.
але кохай, кохай відчайдушно і до нестями.
бо немає у світі дорожчого від кохання.
не чекай
© Copyright: Елена Сибагатуллина, 2013
Свидетельство о публикации №113102700144
Свидетельство о публикации №113102700144
Рецензии