Така вже судилася доля
синицю маленьку в долонях
утримати досі не вмію,
а пильно вдивляюсь у вирій -
не видно там десь журавля?..
Душа, як дурне немовля,
все прагне того, що далеко,
і тихий оманливий клекіт
наповнює сумом до болю...
Така вже судилася доля.
Свидетельство о публикации №113102607406
Николай Кузьменчук
* * *
Ми з тобою – як оті лелеки:
Близькі, рідні й водночас чужі.
Ми з тобою поруч і далеко,
І на різних сторонах межі.
Як це сталось ми й самі не знаєм.
Винен хто? Кого тепер винить?
Та в думках ми й досі ще кохаєм
Ту прекрасну неповторну мить,
Що могла б навіки нас здружити,
Що могла б нам стільки щастя дать…
Хіба можна в світі отак жити,
Щоб ненавидіть, кохати і страждать?
Мабуть можна. Та кому це треба?
Людям? Богу? Чи тобі й мені?
Ми вступили в суперечку з Небом,
І любов зав’яла ще на пні.
Крутить вітер вихрі над водою,
Все коротші, холодніші дні,
І як нагорода нам з тобою,
Залишились спогади одні.
Ми з тобою - близькі і далекі,
Не моя, не твій я. Ми - чужі.
Осінь вже. Дивись, летять лелеки…
Я по цей, ти ж по той бік межі.
М.Кузьменчук
Роман Семанишин 15.08.2014 03:14 Заявить о нарушении
????
Алла Нова 15.08.2014 12:24 Заявить о нарушении