Калейдостеп

       \Запорізьке Приазов"я\
З євшан-травою і молочаєм
Степ чебрецевий-марева даль...
Мій Приазовський сонячний краю,
Ти в моїй пам"яті-туга,печаль...

Думкою лину понад полями,
Понад балками,простором нив,
Де босоніж я дитинства роками
Стежки-доріжки переходив.

Там починає пісню струмочок,
Там виднокраю сірих могил
Даль мерехтлива в "хвилях" тріпоче,
Тягнеться стежкою за небосхил...

В тихім ложбочку понад лісочком
Річечка в"ється,верби стоять-
Ти мені пам"ятний кожним горбочком
Край Приазовський-серця печать.

Мріяла юність сяйними надіями
Вечором тихим зі співом дівчат;
Де ми зростали, під теплими зливами
Юними струнами арфи звучать!
        --- о о о ---
Срібляста доріжка простяглась в долину,
Блідолиций місяць з ставу воду п"є,
Квітоцвітом саду,співом солов"їним
В думках розбентежить серденько моє...

В місячному сяйві,цвіту шумовинні
Дівчина чекає-юна і струнка-
До лиця красуні вітерець примхливий
Стрічечку шовкову в коси припліта...

Знає: хлопець прийде,стріне він кохану,
Гляне в очі щирі-серце загуде,
В місячному сяйві пелюстки троянди
Знайде-і зомліє серце молоде!

На рамена юні рученьки кохані
Ляжуть,приголублять,стиснуть до грудей,
Подихи зіллються в щастя пориванні-
І доріжку серце в серце прокладе!..
         --- о о о ---
Коханий нашими юними мріями
Сповнений маревом теплих доріг,
Потом дідів наших щедро засіяний
Край Приазовський я в серці зберіг...

Там моє мріями поле засіяне,
Поле дідів моїх-на мозолях-
Чайками білими понад рівнинами
Душі їх праведні в небі стоять!..

Слались роки войовничі і грізні,
Степ приазовський вітрами шумів,
Там курені козаків запорізьких
Варту стояли навпріч ворогів.

Степ неосяжний білів ковилою.
Пахнув чебрець і полин мерехтів,
Тлів молочаєм і євшан-травою,
Клекотом повнив орлів-степняків.

Скільки до обрію око сягало-
Вітер розгойдував хвилі ковил
Та над байраками,де-не-попало
Кущі тернів бовваніли навкіль.

Чумацьких возів ободами проторені
Степом тягнулись чумацькі шляхи;
Вітром продмухані,в горі не скорені
Йшли караваном по сіль чумаки.

Йшли мимо сіл,хуторів під дібровами,
Йшли мимо пагорбів сірих могил,
Тужною піснею їх зачаровані
Спали гаї перед сонцем на схил...
        --- о о о ---
Ген вдалині,як на білім коні,козак скаче,
А за тим молодим,козаченьком лихим,мати плаче;
А то ж не він,то не білий кінь по полю віється-
А то ж доля лиха шукає чумака,за ним женеться!

А дорога глуха,пилом-перстю суха,тернами повита...
А ще доля гірка в бідака-чумака зживає зі світу.
Ой,не плач,не журись чумаченька жона,не благай долю,
Бо чумак молодий ще в дорозі живий-тягне вози солі.

А скрипучі вози круторогі воли тягнуть-ремигають,
Чумаки молоді по дорозі прямій ідуть та співають!..
                --- о о о ---
Полем та долом та селом убогим-
Пролягли дороги на чотири боки,
Запорізьким краєм,приазовським степом
Чотири сторінки простяглись далеко.

А по тих дорогах,копитами битих
Татарськими кіньми-вороги ходили,
Українські села татарська навала
Зорила,гнобила,в полон забирала,

Козацької крові українське плем"я
Край свій боронило-вірно,достеменно!
Козацької крові скільки тут пролито,
Недругів Украйни скільки тут побито!

Там,за долами, за спалахом блИскавок,
Де сиві могили стоять обелісками,
Де з почтом своїм і оснадою зброї
Лежать,спочивають козацькії вої,

Де в сірому мороці до небокраю
Дороги чумацькі з Азовського  краю,
Терни по байраках зелені,в зарості,
Дощі вимивають чумацькії кості...

І там же на взвищах та біля дороги
Знаходяться грізного бою окопи;
Сліди від тяжкого того бойовища-
Усіяні гільз і осколків барвИща...

Козацькі степи,Запорізьке роздолля,
Неміряні гони чумацьких шляхів,
Гуляй в полі вітер,козак гуляй в полі,
Розлогі пологи від сіл Чумаків.

Донеччини кряж-Приазовське узвище-
Це рідна домівка,колиска моя;
Горби,наче плечі дідів з бойовища,
Вартують цей простір,віками стоять.

Я бачу,як степом пливуть сиві хмари,
Я чую,як стогне земля від копит-
Татарська-ординська ворожа навала,
Як стогін прокльонів,над степом летить.

Іскра спалахнула-в простори сягає
Стривожена вістка про стан ворогів-
І всупереч ворога військо збирають
Степи запорізькі-своїх козаків.

Захмарить шапками козацького збору,
Щетиною стане від списів і пік,
І плач,і прокльони від двору до двору,
І грізного поклику сокіл летить!

І вийшли в похід проти злої навали,
І стали на захист родин і дворів,
І кров пролилась-і змарніли татари,
А слава покрила стяги козаків!
         --- о о о ---
На степи широкі,на доли розлогі
Хто тільки не міряв Азовські дороги;
Хто тільки не мріяв Запоріжжя Січчю,
Укрвїні-неньці ставив помин-свічі!

Та вона вставала,вона не вмирала,
Під стягом козацьким всіх перемагала,
Та не змогла вжити всі предостороги-
Чужинці топтали козацькі дороги...

Ворожою волею царів про-Московських
Чужинцям віддали степи приазовські:
Колонії грецькі,хорватські,мад"ярські,
Російські,німецькі,молдавські,болгарські...

Тут і бессараби,поляки і турки
З Московської волі придбали притулки!
А що ж ти,козаче,українське зерно?
Тебе вимітали,корчували ревно,

Тебе розвівали в степи за Дунаєм,
Тебе посівали в Кубанському краї,
Напроти черкеса в  кубанську долину
Заставою слали козацькі дружини!

Тебе на розсаду пустили по Бузі,
Тобою мостили мости в Петербурзі;
Козацьке насіння рознесен в мирі-
Ним всіяно рясно простори Сибіру!

Зруйнована Січ "текелями" цариці-    
Козацьких часів обірвали границі
І  степ запорізький похмуріший став
Від царських російських, московських застав.

Московський правитель указом реформи
Роздав одруби розкріпаченим щойно:
Навічно,назавше-за гроші чи щиро
Заселені землі слов"янами миром.
     \"текелями"- генерал Текелля зруйнував Січ\
        --- о о о ---
Кормилице-земле,рясна,шумовита,
Родюча,бо кров"ю козацькою злита,
Присолена сіллю чумацького поту,
Сльозами удов і страждальців полита...

В твоїх зеленавих, розметаних шатах
Знедолений люд рятувався від влади,
І степ приазовський дітей зігрівав-
Турбайських повстанців,що цар розігнав.

А де ж твої,степе,скуйовджені хвилі,
Де-євшан духмяний,де-білі ковили?
Де-сокіл над степом,де-гомін діброви,
Чебрець килимовий,пахучий,шовкОвий?

Хто викосив трави високі повсюди
І хто,скажи степе,зорав твої груди,
Засіяв зерно в твоє теплеє лоно,
Кохав тебе,земле, в надії невтомно?

Це він-трудівник-тут господарем став,
Це він,твій господар,поля розорав,
Господарем власної мирної долі
Вирощував хліб свій на власному полі.

Не думав,не знав він,і в мріях не мав,
Що десь в Петербурзі день чорний настав
І вирішив долю цих мирних степів,
І трударів долю,і долю царів...

Все дибом знялося,пішло в шкереберть,
Надбання трудящих зруйновано вщерть,
Настали роки,що рясніли в знедолі-
Бур"ян повивав опрацьоване поле.

На мирні степи і селянські поля
Прийшла,як чума, Громадянська війна,
Степами гасали тачанки Махно-
Червоних і білих місили в багно!..

О,степе мій милий,страждальна земля,
Зазнала ти лиха від "слугів" Кремля,
Від ворога-німця,від ворога-ката
І від "копита" радянської влади.

Змордовані люди-твої трударі-
Костьми полягли тут на рідній землі,
Їх пам"ять не спить,крильми чайки тріпоче
І квилить,і плаче-сказати нам хоче:

Любіть нашу зеилю,долини,поля-
Хай родить вам хліб і серця звеселя,
Та завше ви знайте,що ми-в цій землі,
Нікому не дайте топтати її.

Нема того степу,нема тої волі-
Там орач колгоспний,вкомунений в труд,
Розорював степ цей не з власної волі,
А з волі партійної-пута із пут.

Прийшов туди орач не з власної волі-
Вкомунений в пута колгоспної долі
На власній коняці він межі зорав
І всі до колгоспу надбання віддав.

А дітям своїм здобував перемогу-
Дідів і батьків своїх рушив облоги,
Зруйновував дворища чесних дідів,
Розорював межі людських одрубів.

Ура! І вперед за майбутнє щасливе-
Вели його прапор і гасло брехливе,
Робив не для себе-в майбутнє долав,
За прапором партії борозни клав.

Забрали у орача всі реманенти,
Самого його запрягли в "елементи"-
І мусив він потом зрошати лани,
Зарплатнею стали йому трудодні.

По осені йшов він в колгосп з лантухом
Одержувать платню попрілим зерном.
А де ж твої,ораче, повні комори,
Від праці твої повноціннії збори?

Мовчали могили, а степ шаленів
Від спомину вільних дідівських часів
І збурював серце: пали і отмщай-
Кипів від знедолі зколгоспнений край.

Але вже не стати-свободі кінець,
Селянські достатки зійшли нанівець,
Посіли,мов хмари,державні податки,
В колгоспнім кріпацтві несила страждати.

Ти був підім"ятий сатрапом Москви,
Забрали податком,як махом мітли,
Достаток і хліб і останнє зерно-
І голоду ощер завис над селом...
 
І голод,і скрежет голодних зубів,
І труд підневільний колгоспних рабів-
О,степе мій милий,чому ти терпів,
Не став ти могилою лютих катів?

Ти був підневільний,ти був,наче раб,
За сотні років ти душею ослаб,
Ярмо підневільне похмуро тягнув,
Московської "стайні добробут" збагнув.
         --- о о о ---

Мій милий і рідний,улюблений краю,
Тобою живу я,тебе я кохаю;
Засіяний сотнями тисяч могил
Ти,степе мій любий, спочити просив.

Похмурі могили в степу бовваніють
І сонце заходить за обрій могил,
При місяця сяйві байраки теніють
І степ  приазовський у стомі спочив.

Нехай тобі сняться зелені діброви
І гуркіт копит жеребців і кобил,
Духмяного євшану зілля шовкове,
Багаття від білого моря ковил.
       --- о о о ---
Ой,вийшла зоря на темнеє небо,
Засвітилось місяця рум"яне колО-
То вийшла дівчина,козаче, до тебе,
Чорні коси розпустила,закрила чоло.

Козак у поході дівчину згадає,
А серце дівоче вісточку дає:
Козакова нічка пролетить і згасне,
А дівчині чорнобровій смуток настає...
       --- о о о ---

Невгамована пристрасть,цей вимір-найкращий гатунок
Перед зором душі віддзеркалить мої почуття,
Як таємний свій скарб,як від щедрості долі дарунок,
Хочу я сповістить,що кохаю цей край і життя!

Я на простір піду,на широке,безмежнеє поле,
Обійму небокрай,до Матусі-землі припаду,
Розповім всім вітрам,хай діброви про мене говорять,
Що я є на Землі і Надія у мене в боргу.

Ваших юних сердець я хотів би зібрать диво-чари
І знайти для душі передзвони новітніх пісень;
Ті,що з нами жили,вже давно відгули,відзвучали-
І в багатті часу не виблискує стомлений день...

Але серце живе-і схвильовує знову і знову,
І неспокій йому,бо навкруг невгамовне життя,
А на спогад подій,як бажання нової любови,
Торить стежку нову,до вінка квітку нову впліта...
              --- о о о ---

І ось я тут-із гулом крові в скроні
Вдивляюсь в обрій далечі доріг-
Мій рідний край,про тебе теплий спомин,
Моє життя,часу дитинства біг...

Все тут живе,мене зове і знає,
Думок бентежить невгамовний рій,
Моя земля,улюблений мій краю,
Твій образ милий я в душі зберіг.

Тепер іду,по цих стежках мандрую,
А навпрямки стрімкую в мріях снів,
Мій рідний дім,без тебе я сумую,
А як прийду-сумую поготів!
       С. Дубове,2004 р.