Твоє обличчя вже мені чуже.
Я лиш тепер полегшено зітхнула.
Моя любов не вернеться уже
В оці літа, що в осінь завернули.
Не забуваю, ні! Але жалю
Уже немає в серденьку, як завше.
Я не тебе - я спогади люблю
І не віддам на поглум їх нізащо.
Іди собі в свій золочений світ,
якому осінь має дати раду,
А пам*ять тих таких зелених літ
В своїй душі неси до зорепаду.
Неси як цвіт, як квітку весняну
І не дивися вслід мені байдуже.
Бо ти завжди любив мене одну,
Твоя душа й понині гірко тужить.
Моя любов не вернеться уже
© Copyright: Ольга Карташова 2, 2013
Свидетельство о публикации №113102508564
Свидетельство о публикации №113102508564
Рецензии
