стор я червоно троянди

Серед терну й будяків
Сяє красою радо.
Для панів і для дяків
Червона троянда!
Та троянда одинака,
Мов билина в полі,
Як дівчина сивоока
Віддалася долі.
Б’є її жорстокий вітер
Б’є і дощ,і град.
А вона стоїть на світі
І її кожен рад.
Бачила вона багато
Доки в хащах,тих стояла
Бачила і біль,і втрати,
І як зіронька сіяла.
А як сніг на землю опускався
Вона тихо спала...
Принесло до неї зранку
Вітерцем зі сходу
Що,вона незнала правда
Та зрозуміла згодом.
То засушені пелюстки
кольору страждання
Підійшли до бідолахи згустки
Болю і зітхання.
Хтось подумає лукаво:
«Що ж може квітка відчувати?»
А я скажу вам всім ласкаво:
Може,і багато!!!
Бо вона живе й жива
Більше,аніж хтось із нас.
Може серця в неї і нема,
Але хай це не хвилює вас.
Ті пелюстки стали другом,
Хоч пошарпаним вже часом.
Але радість і недугу
Все переживали разом.
Та наступала осінь вже жорстока
І якби квітка не крича
Прийшла дівчина невисока
І гострим лезом її відтяла...
Перестала дихати красуня
З світом ледве попрощавшись,
лише й встигла тим пелюсткам
В коханні зізнатись.
Та не журіться,любі друзі
Я вірю,що прийде весна.
Десь зацвіте калина в лузі,
А в хащах розцвіте вона.