Чорний Савел й

На хуторі,що поблизу річки, розтягалася долина. На ній, ніби зеленоб ковдрою було встелено зелене розмаїття. Худоба, немов висічені з дерева фігурки, стояли під золотим сонцем та повільно жували траву.Де не де могла скрикнути пташка. Крізь густі та важкі травяні стіни пробиралися маленьки ніжки,то був хлопчик,пяти років, з незвичайними голубими очима та тихим норовом.
- Савелій, Савелій!, - кликала хлопчика жінка, граючись з ним.
Сонце яскраво відблискувало зайчиком,від його русявого волосся.
Савелій ріс дитиною не дуже покірною, але єдиний хто міг справити враження та відвернути його від лихого своєю ніжною рукою,була мати.
Батько Савелія рідко цікавився його життям та взагалі ним самим, як сином.Зазвичай він був людиною мовчазною та прискіпливою.Його важкий норов стримувала жінка.
Але коли хлопчику виповнилося 12 років, його мати відійшла до бога,лищивши його самого на цілому світі.
Батько тим часов довго не думав і зібрав дитину до духовної семінарії.Дозволяючи йому прибувати додому тільки на вакації.
Сам чоловік пустився у важкий гріх і майже з нього не вилазив всі наступні свої роки життя.
Савелій пізнавав науку,зокрема вивчав давню латинську та грецькі мови, вичитував праці святих мучеників.Саме у семінарії, він виявив себе самим здібнім учнем.Своєю покірністю та завзятою пристрастю до навчання він здобув свої перші перемоги.
Але шлях, який йому пророчили, був не досить тим,чого жадала душа молодого хлопця. Він шукав істини, і знав досить свідомо, що саме тут він її не знайде. Надто багато спокуси було навколо.
Довчившись до кінця,Савелій низько вклонився усім своїм настостелям та вчителям,і пішов у монастир,що знаходився за горою. Потрапивши до його стін.він назавжди відмовився від усього мирського, та посвятив свою душу Господу,як вважав сам.
Кожен день він робив усе,що вимагав від нього статут та обовязки,окрім молитов та праці.він висиджував у архівах та намагався віднайти усі відповіді на свої запитання.
Але чим більше він поглиблювався у вчення святих, тим більше він розумів,що віддаляється від того,за чим сюди прийшов.
Так промайнули 5 довгих років. 5 нестерпимих років важкої розумової праці та розчарувань.
Одного ранку Савелій прокинувся і зрозумів,що має кардинально змінити своє положення, відносно свого бачення речей. Розмови з братами не приносили йому аж ніякої втіхи, і ходіння по колу у їх домислах,він сприймав, як повноцінну абсурдність. Помічаючи в собі з кожним днем все більший та більший сумнів щодо бога та свого призначення, Савелій виходив за межі монастиря та йшов стежками в горах, щоб якось заспокоїти себе та втихомирити рій думок,який заважав йому навіть дихати.
Його одержимість призвела до того, що він наважувався іноді уявити собі,яким насправді може бути життя,якщо він все таки віднайде те,що шукав? Але відповідей він не чув,як не чув і того голосу,що мав би його направляти до святих діянь.тому після кожної такої прогулки,він зачинявся у себе в келії та починав пристрасно молитись,щоб відволікти себе від одержимості та поневіряння.
Одного дощового дня,збираючи хмиз поблизу монастиря, він застав сидячого на камені старого чоловіка.
Старий спостерігав за ним довго та прискіпливо. Після,коли Савелій здивовано поглянув на нього, старий здійнявся та пішов у свою сторону.
Так продовжувалося на протязі кількох днів.
Не витримавши, хлопець підійшов до старого і кинув хмиз перед його ногами.Старий засміявся і знову вставши з каменю позвав його з собою:
- йдем,йдем.ти вже готовий.
Савелій сильно здивувався,але сприйняв цей знак,як провидіння і рушив за незнайомцем.