Мой лес - живой... Хелена Фисои

Мой лес - живой... по Лине Костенко
Хелена Фисои

Мой лес  - живой. Глаза его добры.
Остались там с войны воронки, рвы.
А вот пеньки в нём - возрастом моложе,
Храни деревья, как и птиц, мой Боже! -
Они живые - многих нас живей.
По осени проводят журавлей,
Весной их встретят трепетом берёз,
В волненье льющих струйки белых слез.
Мой лес  грибами пахнет, пряча их.
Я не ищу грибы,  мурлычу стих.
И солнце в ветках взглядом провожаю...
Я не творю - творенью подражаю,
Обилию его и доброте.
Совсем не так смотрю, пишу,  как те...
                Бегу вприпрыжку на свиданье с лесом,
                Лист невесом сейчас в нём, тише - песни...

Это была вариация на тему стихотворения Лины Костенко

__________________________________________________________


Ліна Костенко


Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Дубовий Нестор дивиться крізь пальці
на білі вальси радісних беріз.
І сонний гриб в смарагдовій куфайці
дощу напився і за день підріс.
Багряне сонце сутінню лісною
у просвіт хмар показує кіно,
і десь на пні під сивою сосною
ведмеді забивають доміно.
Малі озерця блискають не злісно,
колише хмара втомлені громи.
                Поїдемо поговорити з лісом,
                а вже тоді я зможу и з людьми.


© Copyright: Хелена Фисои, 2013
Свидетельство о публикации №113102400057