Життя поволі день за днем минає,
Роки летять у небуття,
Вогонь любові у душі палає,
Та колись згасне, зупинивши буття.
Минають дні, минають ночі,
Місяць не гріє… Ночі без сну…
Зорі мені засліплюють очі,
На куполі неба чекають весну.
Снігом вкрилися стежки, дороги,
Життя – то не сон, то похід в майбуття,
Це вічні тортури, Це вічні тривоги,
Це щастя хвилини… Їм нема вороття…
Думки вголос, крикливе мовчання,
Вибір наосліп, примхи кохання,
Вічная туга, в душі сподівання…
Лише вічна пам’ять зупинить страждання…
Та «вічная» пам’ять – та пам’ять недовга,
Та згадка щезне в ту мить, що й життя,
Коли смерть переступить порога,
Забравши тіло кудись в небуття…
13.03.2013
с.Петровское
***
© Copyright: Александр Киценко, 2013
Свидетельство о публикации №113102206740
Свидетельство о публикации №113102206740
Рецензии