Вернулось щастя

Непомітно настала весна,
Закружлялись ключем журавлі,
І блукала по лісу одна,
Блідо-жовта красуня землі.

На ім’я була, Жар-птиця,
І вбрання прозоре мала,
На діброві ця дівиця,
Пісні гарні все співала.

В лісі жити було добре,
Серед гаю і дібров,
І не знала вона злоби,
Лиш чекала на любов.

Сум обвіяв її душу,
Камінь в серце, наче впав,
І чекати вона мусить,
Хлопця дивного із трав.

Наближалась ніченька,
солов’ї  Заспівали,
А Жар-птиця в річеньки,
Красеня попрохала.

Річка їй не може дати,
Це не в силах у її,
Треба неба запитати,
І спитати солов’їв.

Соловейко – співак-птах,
Допоміг враз блідолицій,
Збудував для неї дах,
Хлопчака привів дівиці.

Зажила щасливо з ним,
І кружляли серед гаю,
Але хлопець був блідним,
Не казав їй, що  кохає.


Боже, лишенько яке,
Чом мене він не кохає,
Чом життя таке гірке,
Чому щастя пропадає.

Соловейко теж не знає,
Чому хлопець став таким,
Розібратись мав негайно,
і зробити чарівним.

Вночі, тихенько ця красуня,
Зібралась йти до чарівниці,
Узяти зілля в баби Дуні,
Покласти їх у паляниці.

Далеко, в хащах на горбку,
Стоїть стара хатина,
А баба Дуня на грибку,
Обриває калину.

Не встигши підійти до неї,
Чарівниця привіталась,
 І сказала їй: « Я не фея,
З яких країв ти примчалась».

Мій дім - це ліс, діброва, гай,
Із них до вас я завітала,
Для мене це є рідний край,
Жар-птицею  мати назвала.

Я бачу, що  ти красуня,
А врода твоя не має меж,
Живу я в старенькій клуні,
Бідненько,самотня, без мереж.

Я хочу допомоги від вас,
взяти зілля чародійне,
Про вас сказав мені дід Улас,
Що ви маєте снодійне.



Навіщо зілля тобі моє,
Воно силу велику має,
Хто його вип’є зразу помре,
І Життя воно забирає.

Ви дайте мені його трішки,
Я знаю, що з ним зробити,
Візьміть за це ось горішки,
Та й будете їх собі бити.

 Добре дівчисько, зілля дам,
Але ти будь обережна,
Тобі вистачить один грам,
Покладу його я в лежня.

Жар-птиця схопила те зілля,
Погналась додому скоріш,
Наломила калинове гілля ,
Забула у лісі свій ніж.


Заходить до хати, милий все спить,
Не хоче його будити,
Задумалась вона на одну мить,
Що ж це із лежнем робити.

Я думаю Дуня  збрехала,
Що зілля таке небезпечне,
Мені  б вона його не дала,
Щоб було це так, безперечно.

Нахилилася до квітів,
Своє Щастя уявляє,
Доторкнулася до цвіту,
Запах їхній подихає.

Крик і вереск, чути з хати
стукіт,тупіт, підкидання,   
хлопець ніяк не міг встати,
з’їв лежня з самого рання.

 
Біжить дівка до кімнати,
І хапає зілля в руки,
Хоче теж це скуштувати,
Відчувати тії ж  муки.

Сталось чудо, він ожив,
І красуню  обіймав,
Більше він і не тужив,
Життя без неї не уявляв.
 
Вернулось щастя до Жар-птиці,
Чудово разом їм так було,
Не треба більше чарівниці,
 І зілля того, в якому лиш зло.