Я не часто, повірте, пишу…
Кожен день – лиш суцільна робота.
Та думки у собі колишу,
Наче м’ячик, що випаде з лота.
Кожен день нависає німим,
Тихим докором мому сумлінню,
Що не може в нас буть поклоніння
Цим обов’язкам дивним своїм…
Так. Робота нам кошти дає.
Так. За це ми маємо жити.
Та у цьому знов гасне своє –
Щастя мріяти й вміння любити.
І у цьому горнилі буття
Нас захлестує знову і знову.
І так хочеться ніжного слова
Щоб вернутись назад, до життя.
Я не часто, пов рте, пишу
© Copyright: Олег Ярмола, 2013
Свидетельство о публикации №113102202934
Свидетельство о публикации №113102202934
Рецензии