Тільки ми маємо право скасовувати приголосні.
Вірші лише кайф.
Як музика, архітектура, живопис
та рідкісні прекрасні хвилини,
коли все, що зветься культурою –
добрий героїн.
Все інше лицемірство та низькість.
І ця близькість до розуміння мистецтва
лише те, що зветься приходом
у наркоманів, але поети,
що вміють слухати століття
завжди опинялися десь-інде
не там, де кожна людина.
Вони провалювалися до ями
ганебних рим та порожнини віршування.
Але ж вірші важливіші за людей!
О, дайте мені такої дози,
щоб яскравіше за тисячу вогнів
рядки блищали. Як погроза!
Я повинен бачити це сам.
А я неначе на колінах,
показую всім небесам,
як тягнуться мої видіння
цією стрічкою блискучою.
Коли мене поставлять до стіні
я буду їм кричати, що це все
настільки марно, що заледве
мені мозок виб;ють в тиші –
мої слова, нещасні та жахливі,
кристалізуються у вірші.
Алексей Никонов. Только мы имеем право...
© Copyright: Бессонов Александр, 2013
Свидетельство о публикации №113102210942
Свидетельство о публикации №113102210942
Рецензии