Осень

Осінь носить сукні з шовку і атласу.
Любить вересневим цвітом ласувати -
Все належним чином.
Осінь часто каже, що вже не дитина -
Вітер, молодик із синіми очима,
запросив на танці.
Каву в ліжко подає на таці.
І вона легка, і їй сімнадцять,
і вона дарує свою вроду...
А коли коханий свариться й уходить,
Осінь плаче так, щоб всі зустрічні витріщались.
Вітер повертається разом з дощами,
І вона йому, звичайно,
Пробачає.
Малює серця цнотливі, дівочі
йому на запотілім склі...

...Понад усе Осінь хоче
лілій.

Врода псується з погодою,
і на особистім ані згоди:
З ним немає більше спільних тем.
Осінь зранку мАстить на обличчя крем,
але він не прибирає втому.
І на тому
тлі -
Та які там лілії -
самі лиш кактуси й пожовкле листя.
Та постійно каже:
"далі буде краще, я ж йому тепер за жінку..."
поки не доходить до межі.
Вітер не цілує вже, а б'є
по щокам,
по голові,
по спині...
Осінь бачить у очах його (уже не синіх,
а холодних світло-сірих)
відображення свої мінливі,

через погляд відчуває

Лід.
Осінь не хоче лілій -
наснитися жахами наприкінці літа,
їй-бо вже болить.

...Навіжена, сліпа осінь
видирає залишки волосся
сивого.
"Я красива!
Чуєте? Я молода й красива!" -
сльози по обличчю ринуть зливами,
зморшками укрилася земля.
Осінь знову безпорадна, як маля.

...Льодову труну з дівочих снів
п'ятнами пігментними вкриває сніг.


Рецензии