Тихо гаснет

Гасне світло на обрії неба.
Десь у кронах грай-вітер затих.
Не тривож мою душу, не треба!
Дай побути в обіймах твоїх...

Не торкайся словами, як криця,
Про буденні діла промовчи.
Те, що може тобі - дрібниці,
То для мене чуттєві ключі.

Що з забутих глибин таємних,
З-під намулу збайдУжілих фраз,
Повертають на рідну землю
Двох таких здичавІлих - нас.

Я із трепету, із мовчання,
Коли мову ведуть тілА,
Знов намрію собі кохання,
Так, як я лиш колись могла...

Загорнуся у тебе, як в долю,
Ще хвилину відчую тепло...
...Ні тугИ, ні відчАю, ні болю...

Добре, годі. І сонце зайшло...

************************

Тихо гаснет дневное светило,
Где-то ветер прилёг почивать.
Я в объятьях твоих забылась...
Погоди, не смей отпускать!

Дай побыть мне ещё желанной,
Долгожданной, любимой твоей...
Для тебя это, может, странно -
После холода прежних дней

Вдруг сама пришла отогреться,
Прижимаюсь ещё сильней...
На кого же мне опереться
Среди будней и мелочей?

Где мечтать мне ещё о счастье,
Как не в этом кольце из рук?
Завернусь под сердцебиение,
Отвлекусь от проблем, разлук...

Отогреюсь, отмаюсь, раскаюсь,
И придумаю всё, что хочу...

Ладно, хватит. Уже поднимаюсь.
Солнце село. Я лампу включу...


Рецензии