Палала хата

Палала хата, злим вогнем палала
А літня жінка рученьки ламала
Й благала Бога в пеклі тім спасти:
Як не майно, то хоч оті листи,

Які колись отримувала з фронту
Від чоловіка - Мирослава Гонти.
Вже ті листи й зотліли від часу,
Смакуючи жіночих сліз росу.

Усім селом вогонь гасили швидко;
Коли ж надвір виносили пожитки,
Старенькій жінці стало дуже зле.
(Пожежа, люди, - лихо не мале).

А як принесли залишки комоду,
Тремтячими руками десь зісподу
Вдова, діставши згорточок німий,
Прошепотіла: "Славцю, любий мій."

Та й впала бідна там: посеред двору.
Не витримало горя серце хворе.
Родини в бабці зовсім не було,
Ховало ту стареньку все село.

Жінки принесли дещо із одежі,
Бо все, що залишилось від пожежі
Було таке задимлене й брудне...
Хай кожного з нас жах цей омине.

Оті листи, любов її єдину,
Поклали поруч з нею в домовину,
Та й віднесли на цвинтар край села...
А на могилу тінь війни лягла.