Гойдає вітер шовкову траву…
Я, мов трава, що вітер той гойдає.
Здалося, - не своїм життям живу.
Живу життям, якого вже немає.
Там, де злітало листя із беріз,
Де осінь холодила мої скроні, -
Пробач, що я не бачив твоїх сліз,
І слів не чув… на відстані долоні.
Не говорив красиво… Бо мені -
Найкращих слів, завжди, - так бракувало!
Та зараз, - наяву і уві сні
Лечу до тебе. Сонця мені – мало…
Гойда вiтер...
© Copyright: Андрей Бабич Днепр, 2013
Свидетельство о публикации №113101601217
Свидетельство о публикации №113101601217
Рецензии