Добре, що навпроти порожніх очей була лише стеля.
Вона з блискітками і не намагалась вивести з недотрансу.
Цього достатньо, коли зі звуків- лише французька Луї Гарреля,
А посмішка є не проявом щастя, а фейкового психосамосеансу,
Який, схоже, буде повторюватись і не мати сенсу ще не раз.
Тонути можна не тільки у воді. Я б не проти захлинутись тобою.
Особливо, коли знаєш- усі доторки лімітуватиме дядько Час.
Власне, він і завадить стати тобі моєю водою.
І завадить екстазійним хвилинам, коли я цілую твоє плече.
Або як тягнусь устами до твоїх скронь навшпиньках стоячи.
Я всміхаюсь, а стеля читає по очам- де сАме зараз мені пече.
Мабуть, з твоїм запахом шкіри зроблю татуювання як там не боляче.
***
© Copyright: Инна Демянко, 2013
Свидетельство о публикации №113101500308
Свидетельство о публикации №113101500308
Рецензии